Як дітям знайти мотивацію навчатись після стресових подій.

Навчальні втрати можна визначити як будь-яку втрату знань, умінь, навичок та/або уповільнення чи переривання академічного прогресу через паузи в навчанні конкретного учня. Ці втрати виникають як наслідок тривалих пропусків занять (наприклад, через проблеми зі здоров’ям), неефективного викладання, значних незапланованих перерв в навчанні, пов’язаних із соціальними кризами, війнами, природними катаклізмами тощо.

Навчальні втрати можуть мати різний масштаб та, відповідно, різні наслідки. Уперше серйозне занепокоєння, пов’язане з навчальними втратами, почали висловлювати після впровадження в більшості країн світу карантину через пандемію COVID-19. Згідно з даними ЮНЕСКО, на квітень 2020 року всі школи було закрито в 191 країні, де мешкає 90% населення світу. Це стало неабияким викликом для освітніх систем.

Саме тоді експерти почали робити невтішні прогнози щодо наслідків, до яких можуть призвести перерви у формальній освіті. Зокрема вчені прогнозували глобальне зростання «бідності в навчанні» (тобто дітей, які не можуть читати з розумінням до десяти років) та підрахували, що тримісячне закриття школи може призвести до втрати цілого року навчання.

Численні дослідження довели, що в країнах із низьким і середнім рівнем доходів учні зазвичай мали гірший доступ до технологічних ресурсів, а отже, і до освіти загалом, порівняно з більш багатими країнами. Крім того, через нерівний доступ до ресурсів, необхідних для дистанційного навчання, поглиблювалася нерівність у доступі до освіти й серед учнів із родин з низьким і високим рівнем доходів. Іншими словами, закриття шкіл і перехід освітнього процесу в дистанційний режим зумовили поглиблення навчальних розривів серед різних груп учнів.

Терміном «навчальні розриви» позначається значна та стійка різниця в академічній успішності між різними групами (категоріями) учнівства. Найчастіше навчальні розриви спостерігаються між учнями з родин із вищими й нижчими доходами, хлопцями та дівчатами, тими, хто проживає й навчається в місті та селі, іммігрантами та автохтонами, а також між учнями з країн із вищим і нижчим доходами тощо.

• По-перше, батькам потрібно піклуватися про свій ресурс. Звучить банально, але це дуже важливо. Ми не можемо стати опорою для дитини, якщо будемо у поганій формі. Просто подбайте про сон, харчування і дозвольте собі жити.
• По-друге, батьки мають транслювати дітям свою життєвість і прагнення рухатись вперед. Так, зберігати оптимізм в сьогоднішніх умовах вкрай важко. Але якщо ми не можемо показати дитині, що життя рухається вперед, то і вона в це не повірить. Постійно пригнічені батьки погано впливають на мотивацію в дитини. Якщо дитина побачила, що батьки вивчають нову мову і не опускають рук, вони надихаються і також отримують більше сил.
• По-третє, не намагайтеся застрягати в позиції жертви, а особливо не вішайте такий ярлик на дитину. Нам дуже хочеться інтуїтивно пожаліти дітей, сказати “які ж вони бідненькі”. Якщо ми ставимось до дитини як до жертви, то позбавляємо її сили. Бо люди, які вважають, що не впливають на стан речей, перестають старатися.
• По-четверте, допомагайте дитині аналізувати. Запитуйте її про речі, які допомогли їй пережити важкий досвід: “Що ти зміг з цього винести?”, “Як тобі вдалося зміцнити характер?”. Це стане підґрунтям для подальшої мотивації.